присвячуємо тим, кому це вже не пережити 

Макс вступив в УКУ ще за динозаврів, у далекому 2015 році, коли не було зелених газонів, нового колегіуму, ЦШ і Церкви, і навіть уалівівців. А із самоврядування були лише Студентська рада та Студентське Братство. Страшно навіть таке уявити, правда? 

Максим Павлюк

студент програми Marketing Management Львівської бізнес-школи УКУ

“Я Максим, мені 22 роки, я живу у Львові”, – протяжно почав знайомство Макс. Він сидів весь такий елегантний в чорному гольфі та окулярах і повільно потягував польське пиво. Спочатку він дивився в очі тільки знайомим йому людям, не розумів що відбувається (ми теж не розуміли) і багато сміявся з наших (не)смішних жартів.

“Я гуляв Стрийським парком, зайшов у Трапезну і вирішив подати документи. Пам’ятаю дуже чітко: я взяв салат з маринованих грибочків, сів за стіл, підключив свій 3G, який появився буквально місяць назад, зайшов у кабінет вступника і подав дві онлайн-заявки в УКУ. У мене був вибір соціологія або історія (для комп’ютерних наук я був занадто тупеньким), а інших факультетів тоді ще не було. А потім я дізнався, що історія у корпусі на Козельницькій і тому поставив на неї вищий пріоритет. Ну і я вступив на історію.”

Чи Макс найшов друзів на першому курсі запитаєте ви? Ну, не знаю чи друзів, але соціалізувався він вперше (барабанний дріб) на курилці, хоча спочатку і не курив. Просто його друзі, які ходили на курилку знали всіх, і він теж подумав, а чого б це не влитися в тусовку. (Наша редакція ні в якому разі не закликає вас починати курити, а тим більше продовжувати курити. Але якщо у ваших друзів є багато знайомих незнайомих вам, то може вони просто курять).

Колись у студентів-істориків була літня археологічна практика. Група Макса їздила в Ольвію розкопувати давні поховання греків. Вони жили в палатках на березі моря, до 12 гдини дня копали, а після ховалися від жари у сільському барі “Ольвіополіт” та попивають пиво. Там Макс вперше зіткнувся з жахами дикої природи: отруйними сороканіжками скалапендрами та павуком на ім’я Півасік, який посилився в їх наметі.

“Саркофаги, які ми розкопали, вже були пограбовані чорними археологами. В перші дні ти розкопуєш все дуже акуратно, приходить другий тиждень археологічної практики і ти такий – оп, і став на вазу, якій півтори тисячі років, і головне, щоб ніхто не побачив. У мене дома досі лежить кісточка грека і кусочок чорнолакової кераміки, якій більше 2 тисяч років.”

Взагалі, літньої практики в ті роки на бакалавраті було багато.

Після 2 курсу – 3 тижні ESS (літня англомовна школа) в Брюховичах. Різні факультети разом, з нейтівами, і з владикою Гудзяком, з нічними іграми в покер та походами по чебуреки. (На цьому місці авторці хочеться ридати, але ви не плачте)

Після 3 курсу – музейна практика. Не те щоб Макс насправді практикувався в музеї. Він просто тиждень сидів у підвалі ЦШ і робив інвентаризацію 6 тисяч книг, які тоді переводили у фонди бібліотеки. 

Після 4 курсу – викладацька практика у Львівській лінгвістичній гімназії – історія України для 7 класу. На першому уроці учні почали творити такий треш, що Макс просто втік від класу, але до останнього дня практики він так зачарував їх історією (і хорошими оцінками), що діти плакали, коли прощалися. Тож на крайній випадок – завжди можна стати вчителем історії.

За навчання в УКУ у Макса було два талони. Шок контент: виявилося, що після отримання талону можна жити, закінчити універ, знайти роботу, і світ не рухне. З точки зору Макса другий талон він отримав незаслужено. Це було на 2 курсі на одному з релігійних предметів. Групі дуже не сподобався викладач, бо їх цінності не сходилися: він розказував про свої сексистські погляди та про безсенсовність голосувати на місцевих виборах. Загалом: група і викладач не зійшлися. 

Через це студенти пожалілися в деканат, викладача не забрали, але стосунки з ним погіршилися ще сильніше. Коли Макс здавав завдання в кінці семестру, викладач занизив йому бали, щоб не було прохідного. І натякнув – якщо вибачишся переді мною (бо студенти ж могли такою заявою і кар’єру викладачу зруйнувати), то все можна змінити. Макс не вибачився і пішов на талон. (Наша редакція не закликає вас уже іти в деканат і писати заяви на всіх викладачів. Але на всяк випадок знати, де ваш деканат варто)

Історія дала дуже багато для розуміння світу, завжди можна підтримати розмову, бо десь колись там прочитав якусь книжку на семінар з антропології.

А потім влітку було волонтерство у Франції, про яке Макс дізнався на парах з французької. Макс поїхав з одногрупницями волонтерити у готелі для паломників на висоті 1800 м в селі Ла-Салетт в Альпах. Головні плюси волонтерства: прогулянки горами, неймовірної краси озеро (шукайте фотки на сторінці Макса) та можливість стопити Францією. От Макс з подругами і вирішили стопити до Ніцци і назад. Думаю, ви вже зрозуміли, що історія довга, і за час стопу вони пережили неймовірні події: топили лід в пляшках, щоб попити, стояли більше ніж 4 год в неділю на трасах у Франції, зустрічалися з поліцейськими і, мабуть, ще багато чого, про що Макс нам не розказав.

“Ми застопили і нас підвезли до села біля нашої гори. Вийшли, вже ніч, а до готелю нам ще 15 км. Стоїмо куримо і думаємо, що робити. І одна дівчинка з нас підходить до машини, в якій світиться, і лякає, звичайно, жінку, що там сидить з дитиною. Питає чи можуть вони нас підвезти. Виявилося в жінки поганий зір і вона не буде їхати вночі по серпантину вгору, але може відвезти нас до свого готелю неподалік. Ми туди приїхали, знайшли вайфай і зв’язалися з нашими в готелі. Нас забрали якісь поляки своєю машиною в 2 годині ночі. Виявилося, шо ця жінка була в селі вночі, бо вони поїхали з дитиною ловити покемонів. Ловили покемонів, а зловили нас.”

Ходять легенди, що кожен порядний студент чи студентка УКУ мають заснувати студентську організацію. Макс як порядний студент заснував з друзяшками К-УКУ-Р. 

“Ми хотіли, щоб більше людей ходило в спортзал і зробили Telegram канал, щоб писати коли є тренування і чим там можна зайнятися. З нас постійно рофлили, коли ми казали, що зробимо СО, то ще більше рофлили. Ми сіли з хлопцями на сходах біля IT простору і написати статут і правила СО. Визначили: я – президент, Міша – віце президент, а Артем – секретар. І зареєструвалися. Через якийсь час нас Дідула з Уряду питає, чому ми нічого не робимо. Ми сіли, подумали і згадали, що наша подружка Настя добре займається йогою. На йогу ходило досить багато людей, то ми змогли зібрати гроші і купити килимки, ваги для спортзалу.”

(Не реклама К-УКУ-Ру. Просто, Настя класно веде йогу в спортзалі колегіуму як мінімум по середах о 16:30. Намасте 🙏🏻 )

Якось так Макс закінчив бакалаврат з історії та археології, і (як сказала Марина зрозумів, що не хоче вчити історію, а хоче її творити) вступив на маркетинг. 

“Історія дала дуже багато для розуміння світу, завжди можна підтримати розмову, бо десь колись там прочитав якусь книжку на семінар з антропології. Дала дуже багато для критичного мислення, адекватно оцінювати факти чи політичну ситуацію в Україні, чому не голосувати за Зеленського або ОПЗЖ. Я закінчив історію і вшарив, шо вчителем я бути не хочу, а більше нічого я не вмію. Тому я вступив на маркетинг.”

Зараз Макс вчиться на магістратурі у LvBS і працює у відділі маркетингу компанії “Холдинг емоцій “Fest!”. And here we are. 

Авторка: Іра Дідич

Верстка: Іра Дідич

Ілюстрація: Іра Хан

Якщо ви знаєте студентів, які мають шо розказати про своє життя і світ, або ви самі хочете нам щось розказати – то пишіть Stud.action: