х інтерв’ю записано посеред запалених свічок, гірлянд, обидві присутні студентки в рогах, а на фоні грає тихий різдвяний джаз х 

(передаємо привіт Марку Лівіну і Іллі Полудьонному за те, що навчили вкладатися в атмосферу)

“Історія про 5 снікерсів і трагікомедію кінця дитинства, коли ти виходиш з задніх дверей автобуса, бачиш свого тата, який виходить з передніх і в нього в руках санчата, які ти замовила Миколайку”. Або…

Іра Хан

студентка 2 курсу Культорології

Іра Хан сама себе описує, як візуальний естет, і інтерв’юверка, яка живе з гостею програми, підтверджує. Ви ймовірно бачили її в Інстаграмі, як Ірену з ідеальними фотосесіями і надестетичними сторіс. Намагається бачити світ так, як їй подобається і ділитися цим баченням з людьми навколо.

Однак, перейдемо до більш актуальних проблем, Миколая вже пройшов, як-ні-як. Зараз під час зимових свят, чи є взагалі якась користь з того, щоб бути естеткою? У інтерв’юверки є певні сумніви щодо цього, бо рога на голові є, а фінальні есеї все ще самі не написалися.

Для Іри грудень, січень – це теж період найбільшого трешу у навчанні, а свята тримають в ресурсі. (на цьому моменті гостя пообіцяла бути надалі справжньою, а не підшукувати правильні слова, тому скажіть в кінці, чи вийшло)

Окрім ентузіазму до фотографії Іра ще й відданий фанат новорічних свят, прикрас, настрою. Якби вона могла поселитися десь в Лапландії, то давно б це зробила. Люди кожного сезону чекають, поки настане наступний. Занадто багато снігу, або занадто жарко, але з зимою це не працює. Іра завжди хоче свят, слухати підбірки новорічних пісень, просто стримує себе 360 інших днів.

Інтерв’юверці стало цікаво, звідки ж пішло коріння такої щирої любові. Як культурологині другого курсу, які тиждень тому здали завдання по Фрейду, хочеться сказати  – з дитинства. Так і скажемо, в принципі.

Гостя видала редакції такий вир дитячих секретів і ситуацій-конфетті, що для вас ми зробили вибірку з двох.

№1 “Ми з татом вперше придумали зробити новорічну вечірку суперкрутою, видумали якісь конкурси, знайшли в інтернеті і пішли купляти призи, у всяких таких магазинах «Все від 1 грн», от, але це було для мене найфєєрічніша подорож. (…) Коли ти готуєш комусь сюрприз, ти знаєш, що йому точно сподобається, але тобі ще не можна щось сказати і ти такий, аж підстрибуєш. Оце був цей день. І падав дуже лапатий сніг, ми вертались додому з цією ялинкою. А, ми купили ще ялинку – просто тому що йшли повз якийсь базар, і я сказала: «дуже хочу ялинку», і тато мені її купив разом з 5-ма снікерсами все, я цього ніколи в житті, мені здається, не забуду. Відтоді я обожнюю Новий Рік більше, ніж будь-яке інше свято.”

№2 “Кожного року на Різдво ми ходимо до всіх бабусів-дідусів, а вони в різних кінцях міста (прим.ред. – Стрия) живуть. Ми всюди ходимо пішки, а на Різдво переважно сніг, і це ввечері, красиво так. І ми стоїмо зазвичай на зупинці, всім дуже холодно, бо вони красиво одягнулися. На нас завжди летить цей лапатий сніг і ми чекаємо автобус, він ніколи не приїжджає, бо його нема, і ми їдемо на таксі. А поїздки на таксі в дитинстві для мене були просто серіалом, понімаєш? Тому Різдво – це отак-от. Дуже яскраво.”

Підсумовуючи інші історії, варто згадати, що одного разу Іра настільки чекала Миколая, що переплутала дати і пішла шукати подарунки в ніч з 17 на 18, розчарувалася, що він не прийшов, а вона ж була чемна, збудила тата, він почав сонний шукати подарунки з нею, і тільки коли вони розбудили маму, вона привела їх до тями.

Найкраще ж Миколая – коли одного року все збулось. Прокинувшись, Іра спіткнулася об подарунки, впала, виявила, що серед них була найсакральніша річ у світі – рожевий будиночок для Барбі. Ще й зранку Іру не відправили в садочок і вона з татом бавилась цим будинком Барбі.

Коли ти дорослий, плюс в тому, що ти можеш створити те, що тобі резонує і подобається.

Закінчимо нашим клікбейтом, а саме –  з «трагікомедії кінця дитинства, коли ти виходиш з задніх дверей автобуса, бачиш свого тата, який виходить з передніх і в нього в руках санчата, які ти замовила Миколайку». Саме так все і сталося у маленької Іри. Тато міг сказати будь-що – йому передав Миколай або несе Миколаю. Однак ви ніколи не бачили величезних здивованих очей дитини, яка застала вас з подарунком. Тато Іри відкинув санчата в бік, подивився в сторону, а потім сказав: «Прийшов час признатись». В той вечір Іра сиділа на санчатах біля телевізора і плакала, але так настала ера інших свят, тих, які ми створюємо самі.

Коли ти дорослий, плюс в тому, що ти можеш створити те, що тобі резонує і подобається. Дізнаватися, що не існує Миколая – дуже сумно, але це компенсується відчуттям радості від того, що ти – Миколай для когось. Це навіть більша радість, здається, бо там ти тільки один раз отримуєш. А тут декілька разів віддаєш.

Тепер при наявності вільного вибору, без чого ніяк неможливо уявити свята?

“Без ялинки. Неможливо. Неможливо не сидіти ввечері з увімкненими гірляндами і не дивитись на ялинку. Оце найосновніший елемент свята. Я не можу уявити свята без снігу. Цього року, коли почав падати сніг, я чуть не заплакала від щастя. Він почав ще в листопаді падати, я сиділа тут, за столом, він падав, я за секунду включила Сінатру, в мене вже був такий цей прописаний хід дій. Бо це для мене… Немає нічого магічнішого, ніж сидіти і дивитись на сніг. Ця дитина всередині мене, вона там живе і я дуже боюсь, що вона колись зникне.  Тому я досі всередині бережу це відчуття очікування подарунків. Я його ніби навмисно намагаюсь зберегти, бо… Нащо тоді це все?”

Добре, але напевно є якісь особливі традиції в сімействі Хан, які варто згадати. Інтерв’юверка певна, що є. Виявляється вони завжди вилазять на дах на Новий Рік, вже декілька років. Все почалось в той Новий рік, коли Іра з татом придумали конкурси. І тепер вони вилазять, а салюти майже над головами.

Ще з сестрою Христьою 1 січня завжди встають раніше за всіх і їдять все, що залишилось. І це для Іри такий момент, коли вже ніби сумно, що свято минуло, але намагаєшься ще його зберегти. Все ще є відчуття радості, конфетті розкидані по всій квартирі.

Вони завжди разом ялинку прикрашають.Іра не може згадати, хто з них це все почав. Каже, що могли б забити, жити спокійно, просто по пунктах пройтися, галочки поставити, але так до цього всього відносяться серйозно. В плані всі відчувають, що це важливо, ніхто не сміється. Цього року вирішили, якого числа вони її наряжають, і Іра приїжджає, і Христя приїжджає з маленькою дитиною і всі будуть її збирати.

І найголовніше (жарт) –  кожного року дивляться «Один вдома». У тата Іри ніби пам’ять стирається і він кожного року сміється так, коли ці бандити падають… Іра думає, що це він все тримає в такому настрої постійно. І їй це передав.

Але в чому ж важливість цієї атмосфери і процесу її створення, тому що іноді здається, що це просто витрачені гроші або час, або і те, і інше.

“Мені здається, що якщо б ми штучно не створювали цей настрій, то ми б його ніколи не могли відчути. Я що маю на увазі – якщо це приносить мені радість, то я буду робити будь-що, що цю радість собі створити. Я розумію, що це може бути дуже награно і несправжньо, бо ти ніби оточуєш себе навмисно якимись ліхтариками. Але якби не ці ліхтарики, то я мабуть ніколи б не відчувала свята. Зараз на вулиці жахлива погода, подивіться на це. Де хоч трошечки снігу? Але з ліхтариками не так вже й погано.”

 Радіти речам по дитячому – це те, що мені щастя приносить

Тепер наступає практична частина. Зараз ми дізнаємось найбільшу таємницю Всесвіту (не ту, що у Дугласа Адамса) – як же створити святковість навколо і не загубитись в ній. 

Коротка відповідь: піти в Юск. (нас не спонсорують)

Довга відповідь:

 “Я просто знаходжу якісь речі, які дійсно приносять мені велику радість. Я слухаю музику новорічну постійно, мене вже деколи нудить, я міняю на інший плейлист, але він все ще новорічний. Є цей кусок року, який потрібно відчути. Для мене його відчути – це оточити себе прекрасним і все. Люди ж нащось створюють свята. Воно все ніби награно, але те, що ми бачимо в цьому сенс – це вже класно. Це частина мене. Радіти речам по дитячому – це те, що мені щастя приносить. Воно завжди так було. Я просто в собі це бережу всіма цими ритуалами. Я думаю, це дуже важливо знаходити в таких маленьких речах щастя. Сидиш собі вранці біля вікна, п’єш каву, там падає сніг. Знаєш, що ти вже здав всю сесію, попереду різдвяні посиденьки, друзі, багато снігу… Скажіть мені щось краще, я не знаю. Важливо підтримувати всередині відчуття свята, бо воно не буде жити, якщо його не підтримувати.”

Звичайно ж ми не можемо залишити наших улюблених читачів без конкретних порад, що робити, коли в календарі грудень, а в душі сіро. 

Іра рекомендує зробити собі чаю або какао, сісти і написати якісь речі, які дійсно у вас посмішку викликають. У кожного це якісь свої речі, ми ніколи не здогадаємось. Може для когось щось смачне і він думає про це або хтось слухає одну пісню. Треба для себе знати ці речі і завжди собі до них повертатися, коли складно, і коли нескладно теж.

“Я, як лікарка, виписую вам багато ялинок, багато подарунків приємних, багато Гаррі Поттера і Кевіна МакКалістера, і нехай оці всі свята будуть джерелом відновлення ресурсу, а створити його можна тільки самому. Ніхто не може створити за вас.”

Гарних і затишних всім свят!

Авторка: Оля Шахник

Редакторака: Іра Дідич

Верстка: Настя Червона

Ілюстраторка: Оля Шахник

Якщо ви знаєте студентів, які мають шо розказати про своє життя і світ, або ви самі хочете нам щось розказати – то пишіть Stud.action: