Що ми робимо, коли з нами трапляється щось неймовірне: захоплива подорож, дивна ситуація, чи навіть супер-цікава людина, яка підвозить під час мандрівки автостопом? Ми розповідаємо про це всім за першої ж нагоди, ми пишемо пости в інстаграмі і фейсбуці, цих історій все більше і більше, часто вони заслуговують на щось краще, ніж текст в соцмережах, і ми починаємо мріяти про власну книгу, вона точно сподобалась би людям. Та до діла це ніколи не доходить. Наша мрія, подібна кубику льоду, кинутого в окріп буденних справ, швидко там розчиняється. Та існує серед студентів УКУ людина, яка таки змогла вибити з цього кубика скульптуру. Ігор Базан – студент 4 курсу Богослов’я та його книга «Бабуся, що піснею стала».

Іра Хан

студентка 2 курсу Культорології

Тож, як він взагалі дійшов до життя такого? Видати свою книгу – справа нелегка, тому почнемо з початку.

Народився Ігор  в Тернополі, там виріс та закінчив факультет журналістики в коледжі. Незабаром почав працювати ведучим на християнському радіо. Скоро цікавість привела його в УКУ на Богослов’я, інших факультетів хлопець навіть не розглядав.

Писав тоді, коли хотілось писати, ніколи себе не змушував

Кожне його літо проходило в селі, і він дуже з того щасливий. Їздив туди здебільшого до своєї улюбленої прабабусі. Вже з дитинства вона співала йому пісні і декламувала різні вірші, тому ідея про книгу поселилась в голові Ігоря вже давно. Спочатку він уявляв собі це як збірку пісень, його бабуся по-доброму сміялась з нього, та і він розумів що час ще не прийшов. Із 15-ти років Ігор почав записувати історії бабусі і художньо їх оформлювати, сприймав це як хобі, та і в голові все не втримаєш. Писав тоді, коли хотілось писати, ніколи себе не змушував. «Бувало таке, що за день виходило 15 сторінок, а потім за тиждень лишень пів сторінки». Писав усюди: під час навчання за обміном в Чехії, після роботи в Німеччині, в парках, потягах…

Зима. 25 січня 2019 року. Ігор сидить із бабусею в кімнаті: в правій руці в нього звичайна кулькова ручка, в лівій – трохи зігнутий лист паперу. Вона розповідає про свій родовід, він тішиться його нотуванням. Вона співає пісні, він підігрує на гітарі. Леся говорить: «На добраніч», він відповідає: «До завтра!». Зранку бабуся дає Ігорю 200 гривень на дорогу до Львова, “там бо ж все таке дороге”. Вони прощаються. Ігор обіцяє, що коли приїде влітку, буде вже гарно грати на гітарі, і вони співатимуть повстанські пісні. «Прощай, прощай» – із щирою посмішкою говорить бабуся. За 2 години він дізнається, що вона померла на руках у священика.

На 200 бабусиних гривень Ігор придбав дошку і фарби та намалював картину, просту за його словами, але із вкладеними сенсами із життя улюбленої прабабусі. Зараз вона висить над її ліжком в її рідному селі на Тернопільщині.

Після несподіваної втрати Ігор остаточно все вирішив – книзі бути. З початку він уявляв її зовсім інакше. Ілюстраціями повинні були виступити фотографії, проте Ігор захотів їх намалювати. Добра знайома з іконописної школи допомогла і відтворила портрет бабусі, йому відразу сподобалось. З обкладинкою Ігор не знав що робити. Одного разу він, перебуваючи в творчих роздумах, гортав стрічку інстаграму і знайшов там дівчину, яка гарно малює. Відразу написав їй і вона погодилась допомогти.

Найбільше проблем в Ігоря було із пошуком друкарні. Ціни в тернопільських та львівських друкарнях надто “кусалися” (120-180 гривень за примірник). Багато часу пішло на пошуки, та коли надії не залишалось, Ігорю не випадково порекомендували друкарню в Дрогобичі, де і, власне, народилася книга “(Пра) Бабуся, що піснею стала”. Наш спільний з вами знайомий коронавірус вже захопив свідомість і легені людей, тому побувати в Дрогобичі Ігорю так і не довелося: всі питання узгоджувалися онлайн, а в результаті – книжки доставила Нова Пошта.

Один примірник, до речі, можна знайти в Центрі Шептицького, а саме в бібліотеці (натяк, якщо ви розумієте про що ми). 

Що можна знайти у книзі «Бабуся, що піснею стала»? Певно що кожен знайде щось близьке собі. Тут вам і народні пісні, і повстанські пісні, низка віршів, а також добрі історії життя доброї людини. Одна з найкращих історій в книзі, «Лист зі світу», написаний Ігорем вже померлій бабусі за 15 хвилин після важкого дня роботи на полі. В листі турботливий онук звертається до бабусі, щоб розповісти про своє життя, та про її відхід. Він дійсно найщиріший та найчуттєвіший.

Автор: Макс Міхалина

Редакторка: Іра Дідич

Верстка: Настя Червона

Ілюстраторка: Оля Шахник

Якщо ви знаєте студентів, які мають шо розказати про своє життя і світ, або ви самі хочете нам щось розказати – то пишіть Stud.action: